Дитині завжди потрібні чіткі й зрозумілі життєві правила, що були б запорукою її безпеки та її успішної соціалізації, тобто засвоєння панівних у даному суспільстві норм і цінностей. Ці правила бувають різні: мити руки перед їжею й чистити зуби рано і ввечері; переходячи вулицю, зважати на машини; прибирати за собою посуд після їжі; звертатися до незнайомих людей на «ви»; не брати чужих речей і т. п. Встановити для дитини такі правила й проілюструвати їх власним прикладом – це завдання батьків, які є для дитини найпершою і найголовнішою моделлю соціальних ролей. Задавши для дитини певні розумні рамки, сім’я зменшує ризики для її життя та здоров’я і допомагає дитині успішно адаптуватися в суспільстві.
Та встановлення правил не завжди дається легко. Часто батьки стикаються з тим, що правила не працюють, не виконуються, дитина не слухається і намагається обходити правила, випробовуючи межі дозволеного за допомогою різного роду маніпуляцій.
Іноді проблема в тому, що через різні життєві обставини батьки далеко не завжди можуть визначити для дитини чіткі правила або забезпечити їх послідовне дотримання. Ситуації тут бувають різні:
– Невпевненість батьків у своїй компетентності. Наприклад, мама весь час вагається, чи все вона робить «правильно», і боїться ставити чіткі вимоги до дитини, вважаючи це за надмірну строгість. А дитина, відчуваючи цю невпевненість, дуже швидко вчиться її використовувати.
– У батьків немає єдиної думки щодо того чи іншого правила. Наприклад, мама забороняє їсти солодощі перед їжею, а тато дозволяє, або навпаки. Крім того може виникати конфлікт поколінь: бабуся дозволяє те, що забороняє мама. В такому випадку дитина починає думати, що встановлені для неї правила – проста умовність, яку можна уникнути. І вчиться маніпулювати.
– Ті самі речі батьки під впливом свого настрою то забороняють, то дозволяють. Наприклад, одного дня мама, будучи в доброму гуморі, може дозволити сидіти за комп’ютером кілька годин підряд, а наступного, роздратувавшись, – заборонити взагалі.
– Виконання правил вибіркове залежно від ситуації. Наприклад, удома дитина не спить удень, а в садочку в неї післяобідній сон. В такому випадку в очах дитини правило виглядає необов’язковим, незрозумілим, «не зовсім правилом», зникає мотивація його виконувати.
Іноді проблема в тому, що встановлені правила об’єктивно важко виконати. Буває, що батьківські вимоги чи заборони необґрунтовані і не мають ніякої конструктивної функції, а буває, що вимог надто багато, і дитина просто не дає їм ради. Декотрі батьки, керуючись своїми страхами та забобонами, накладають на дитину багато заборон, що суперечать здоровому ґлузду. Коли заборон надто багато, то практично на кожне своє «хочу» дитина чує «не можна». В такому випадку дитині нічого не залишається, як хитрувати й обдурювати, бо добитися свого адекватним способом неможливо.
Нарешті, непослух дитини може бути зумовлений тим, що дитині приділяють мало уваги, і єдиний спосіб привернути до себе увагу – це негативна поведінка й демонстративне порушення встановлених правил.
Отже, перш ніж сподіватися якихось змін у поведінці дитини, слід переконатися, що ваші вимоги до дитини чіткі, зрозумілі й обґрунтовані. Поза тим у запровадженні в родині певних правил –пов’язаних як із здоров’ям та безпекою, так і з соціальними нормами – допоможуть такі рекомендації:
- Прописати кілька основних правил, які обов’язково повинні виконувати всі члени сім’ї. Так приклад батьків стане додатковою мотивацією для дітей. Правил не повинно бути надто багато, і вони мають бути такими, щоб їх справді можна було послідовно дотримуватися.
- Обговорювати нові правила в сімейному колі. При цьому важливо зберігати спокій і вміти прислухатися до думки кожного в родині. Це буває непросто зробити, тому кількість нових правил має бути обмежена двома-трьома.
- Вести щоденник позитивних змін, у якому записувати, які слушні й корисні правила запровадила сім’я і що змінюється на краще, коли ці правила виконуються. Це важливо, бо дуже часто люди не помічають повсякденних позитивних речей, вважаючи їх за щось само собою зрозуміле, а одразу звертають увагу тільки на негативні явища.
- Запровадити чіткий розпорядок дня, який полегшить дитині сприйняття правил. Наприклад, у ті дні, коли дитина залишається вдома, розпорядок має бути максимально наближений до того, що прийнятий у садочку. Якщо вдома в дитини виникають труднощі з денним сном, можна запропонувати просто полежати, або «приспати» улюблену іграшку.
Часто трапляється, що дитина пробує уникнути виконання тих чи інших правил за допомогою різного роду маніпуляцій, характерні приклади яких такі:
- «Істерика»: у відповідь на вимогу або заборону батьків дитина кричить, плаче, тупає ногами, лягає на підлогу й іншими демонстративними способами виявляє свій протест. Для початку слід переконатися, чи це справді маніпуляція, а не реакція на стрес (дитину щось болить; є якась мета, якої вона хоче досягнути таким способом; є багато глядачів). Тут важливо зберегти контроль над ситуацією, хоч це й непросто. З одного боку, не можна принижувати, ображати дитину, але з іншого, не треба йти в неї на поводу, «аби тільки заспокоїлася». Пропоную п’ять кроків для подолання істерики:
- Максимально обмежити вплив сторонніх осіб, як «порадників», так і просто глядачів
- Старатися зберігати внутрішній спокій і рівновагу, не підключатися до істерики.
- Не слід у стресовій ситуації, під впливом істерики, дозволяти дитині те, що зазвичай заборонене: можна з розумінням і співчуттям поставитись до переживань дитини, але це не означає, що треба порушувати правила. Варто так і сказати: «Я розумію як тобі хочеться подивитися ще один мультфільм, але ми з тобою домовились про один і твій час вже минув» (про часові рамки див. статтю «Вчимо дитину слідкувати з часом самостійно»).
- Можна запитати дитину: «Допомогти тобі заспокоїтися?» При ствердній відповіді її можна обняти, приголубити, «поділитися» своїм спокоєм, або подарувати «чарівний» поцілунок. Якщо ж дитина уникає такого контакту – старайтесь перечекати, доки вона заспокоїться сама. Очікуючи, бажано вийти в сусіднє приміщення. Тут важливий момент – це те, що дитина сама повинна зробити вибір і взяти на себе відповідальність за свою подальшу поведінку.
- Тільки після того, як ви переконалися, що дитина заспокоїлася, можна провести з нею «профілактичну бесіду». Під час бесіди варто використовувати «я-конструкції» і говорити насамперед про свої почуття (наприклад, замість заявляти: «Ти погана, неслухняна дитина», краще буде висловити власні емоції: «Мені прикро і неприємно, коли ти так поводишся»). При цьому треба зберігати спокійну інтонацію і не принижувати дитину.
- «Мамо, купи!!!» Один з характерних різновидів дитячої істерики можна спостерігати в супермаркетах, крамницях із солодощами, іграшками тощо. Тому, якщо ви берете дитину з собою за покупками, варто наперед домовитися про те, що ви будете купувати. Наприклад, можна залучити дитину до складання списку покупок і разом вирішувати, що саме потрібне вдома. При цьому слід з повною серйозністю віднестися до пропозицій дитини: спілкуватися на рівних, обговорювати можливі варіанти, обґрунтовувати відмову і т. п. До речі, така традиція виховуватиме в дитини самостійність та відповідальність і сформує корисні навички для майбутнього.
- «Шантаж»: Трапляється, що у відповідь на вимоги батьків дитина починає висувати «зустрічні вимоги», торгуватися, погрожувати невиконанням тих чи інших обов’язків абощо. До такої поведінки дитину подекуди підштовхують самі ж батьки, коли вони, мотивуючи дитину до «нецікавого» і «примусового», обіцяють їй щось взамін (цукерку, іграшку абощо). Часто на першій же консультації я чую, як батьки звертаються до дитини: «От ти посидиш у тьоті чемненько і мама купить тобі „кіндер”». З віком такі діти привчаються торгуватися, встановлюючи все вищі і вищі «тарифи» за виконання того, що мало б бути за правило. Слід зауважити, що виховуючи дитину таким чином, ми не вчимо її підприємливості. Скорше навпаки, бо відповідальності на себе дитина не бере. Крім того, з таким підходом неможливо виховати доброту й емпатію. Дитину хвилюватимуть виключно меркантильні інтереси. Припинити торг можна, помінявши ролі: ви не покупець, а ваша дитина не може надавати вам «платні» послуги. Треба, щоб дитина відчула, зрозуміла, що таке особиста відповідальність, і прийняла її: делегуйте їй ті домашні обов’язки, які їй уже під силу виконувати. Це все досить кропітка робота, яка потребує часу, терпіння і послідовності, але результати вас обов’язково порадують.
Скакун Н., практичний психолог
