ЧОМУ АУТИСТИ ПОВТОРЮЮТЬ ОДНІ І ТІ Ж САМІ РУХИ, А САМЕ: РОЗКАЧУВАННЯ, СТРИБКИ ПРИ ХОДЬБІ, СТИСКАННЯ ДОЛОНЬ, МАХАННЯ РУКАМИ І Т. Д.

Крім соціалізації найбільш часта тема при обговоренні аутизму – цесамостимулююча поведінка або “стиммінг”. Для тих, хто не знає, стиммінгом називають явно не функціональні, повторювані рухи, а саме розгойдування взад і вперед, накручування на пальці і смикання себе за волосся, погойдування з боку в бік, кружляння на одному місці, швидка ходьба туди-сюди, тряска кистями рук або розчісування шкіри, стрибання при ходьбі.

Всі люди “стимлять” час від часу. Наприклад, коли людям нудно. Різниця між нормальним стиммінгом і стиммінгом при аутизмі полягає тільки в ступені і частоті.Аутична людина буде робити це набагато частіше.

Виникає питання, чому вона це робить? Найкраще пояснення полягає в тому, щостиммінг – це спосіб тіла зрозуміти, як сприймати все навколо.

Коли ми тільки народжуємося, ми не розрізняємо сенсорні сигнали. Наприклад, маленька дитина, яка тільки вчиться ходити, володіє м’язовою силою, щоб ходити прямо, але коли вона встає, тут же падає. Це тому, що дитина ще не розібралась у власних відчуттях і  не знає, що певний тиск у п’ятах означає, що вона падає назад. У дитини ще не розвинулися навички отримання сенсорного зворотного зв’язку. Для розвитку сенсорного зворотного зв’язку (і, відповідно, кращого контролю над своїм тілом) маленькій дитині потрібно якомога більше сенсорної стимуляції, щоб тестувати різні відчуття і “відкалібрувати” всі свої почуття.

Тому маленьких дітей хлібом не годуй, дай побалансувати на яких-небудь бордюрах або колодах. Для маленьких дітей це можливість розвивати тактильний зворотний зв’язок, і вони біологічно схильні це робити. Малеча любить гойдатись на гойдалках, тому що у неї є підсвідоме, інстинктивне бажання розвивати свої сенсорні відчуття, і саме це робить такі предмети джерелом величезних веселощів.

Коли люди виростають і знайомляться з навколишнім світом, у них зникає інстинктивне бажання тестувати свої відчуття. Так що гойдалки і каруселі втрачають свою колишню привабливість, яку вони мали в дитинстві. Причина, по якій аутичні люди займаються самостимулючою поведінкою – вони “застрягли” в цій фазі розвитку власних відчуттів. Іншими словами, їх мозок так і не вирішив, на що ж схожий навколишній світ.  На відміну від звичайної людини, яка навчається за допомогою зворотного зв’язку, у аутичної людини цяінформація втрачається або неправильно інтерпретується. Це означає, що їхні почуття так і не стають “відкаліброваними”, а прагнення до отримання сенсорних відчуттів залишається.

Стіммінг – це більше, ніж просто отримання тактильного зворотного зв’язку. Всі почуття людини потребують калібрування. Так що ваша дитина може ходити туди-сюди і видавати дивні звуки або говорити сам з собою, просто щоб почути свій власний голос. Це означає, що вона намагається відкалібрувати своє слухове сприйняття. Ваша дитина може розгойдувати або трясти різними предметами у себе перед очима – це спроба відкалібрувати зорове сприйняття.

На стіммінг зазвичай починають звертати увагу, тільки коли дитина підростає. Коли однорічна дитина намотує кола або стрибає з однієї ноги на іншу, батьки вважають це зовсім нормальною поведінкою. Однак коли аутична восьмирічна дитина постійно робить те ж саме, це здається трошки дивним і отримує ярлик “самостимулююча поведінка”.

Стіммінг – це абсолютно інстинктивний процес, він відбувається несвідомо, автоматично. Дуже часто аутичні люди самі не усвідомлюють свій стіммінг, наприклад, не помічають, що вони почали розгойдуватися взад і вперед, точно так само цього не помічає і маленька дитина.

Із книги «Вітаємо! У вас дивна дитина»

ДІАГНОСТИЧНА ГРА ДЛЯ ПІСОЧНОЇ ТЕРАПІЇ “МОЯ СІМ’Я”

В процесі розбору дитячої композиції, можна дізнатись дуже багато нового і корисного про дитину і її сім’ю.

Дитині пропонують вибрати з величезного розмаїття предметів ті, які їй знадобляться для відтворення своєї сім’ї. Психолог не повинен ніяк впливати на її вибір.

В кабінеті повинні бути іграшки, якими можна позначити особливості інтер’єру,особливості ландшафту, природу а також фігурки, якими безпосередньо можна позначати членів сім’ї.

Потім дитину просять, щоб вона розмістила членів своєї сім’ї як їй хочеться.

Наступним кроком дитині пропонується ситуація, наприклад, «зараз вечір і вся сім’я дома, і кожен займається своєю справою». Завдання: зобразити ситуацію на піску.

Варто звернути увагу на те, які фігурки обрані, хто знаходиться в центрі композиції, а хто на периферії.

Варто задати дитині ряд уточнюючих запитань:
– Чому саме ця людина займає центральне положення.
– Які взаємини всіх членів сім’ї, інших людей з «центровим».
– Кому краще за всіх живеться в сім’ї і чому.

та багато інших запитань.

ПРАВИЛА В ЖИТТІ СІМ’Ї, АБО ЯК ПРИПИНИТИ МАНІПУЛЯТИВНУ ПОВЕДІНКУ ДИТИНИ

Дитині завжди потрібні чіткі й зрозумілі життєві правила, що були б запорукою її безпеки та її успішної соціалізації, тобто засвоєння панівних у даному суспільстві норм і цінностей. Ці правила бувають різні: мити руки перед їжею й чистити зуби рано і ввечері; переходячи вулицю, зважати на машини; прибирати за собою посуд після їжі; звертатися до незнайомих людей на «ви»; не брати  чужих речей і т. п. Встановити для дитини такі правила й проілюструвати їх власним прикладом – це завдання батьків, які є для дитини найпершою і найголовнішою моделлю соціальних ролей. Задавши для дитини певні розумні рамки, сім’я зменшує ризики для її життя та здоров’я і допомагає дитині успішно адаптуватися в суспільстві.

Та встановлення правил не завжди дається легко. Часто батьки стикаються з тим, що правила не працюють, не виконуються, дитина не слухається і намагається обходити правила, випробовуючи межі дозволеного за допомогою різного роду маніпуляцій.

Іноді проблема в тому, що  через різні життєві обставини батьки далеко не завжди можуть визначити для дитини чіткі правила або забезпечити їх послідовне дотримання. Ситуації тут бувають різні:

– Невпевненість батьків у своїй компетентності. Наприклад,  мама весь час вагається, чи все вона робить «правильно», і боїться ставити чіткі вимоги до дитини, вважаючи це за надмірну строгість. А дитина, відчуваючи цю невпевненість, дуже швидко вчиться її використовувати.

–  У батьків немає єдиної думки щодо того чи іншого правила. Наприклад, мама забороняє їсти солодощі перед їжею, а тато дозволяє, або навпаки. Крім того може виникати конфлікт поколінь: бабуся дозволяє те, що забороняє мама. В такому випадку дитина починає думати, що встановлені для неї правила – проста умовність, яку можна уникнути. І вчиться маніпулювати.

– Ті самі речі батьки під впливом свого настрою то забороняють, то дозволяють. Наприклад, одного дня мама, будучи в доброму гуморі, може дозволити сидіти за комп’ютером кілька годин підряд, а наступного, роздратувавшись, – заборонити взагалі.

– Виконання правил вибіркове залежно від ситуації. Наприклад, удома дитина не спить удень, а в садочку в неї післяобідній сон. В такому випадку в очах дитини правило виглядає необов’язковим, незрозумілим, «не зовсім правилом», зникає мотивація його виконувати.

 Іноді проблема в тому, що встановлені правила об’єктивно важко виконати. Буває, що батьківські вимоги чи заборони необґрунтовані і не мають ніякої конструктивної функції, а буває, що вимог надто багато, і дитина просто не дає їм ради. Декотрі батьки, керуючись своїми страхами та забобонами, накладають на дитину багато заборон, що суперечать здоровому ґлузду. Коли заборон надто  багато, то практично на кожне своє «хочу» дитина чує «не можна». В такому випадку дитині нічого не залишається, як хитрувати й обдурювати, бо добитися свого адекватним способом неможливо.

 Нарешті, непослух дитини може бути зумовлений тим, що дитині приділяють мало уваги, і єдиний спосіб привернути до себе увагу – це негативна поведінка й демонстративне порушення встановлених правил.

Отже, перш ніж сподіватися якихось змін у поведінці дитини, слід переконатися, що ваші вимоги до дитини чіткі, зрозумілі й обґрунтовані. Поза тим у запровадженні в родині певних правил –пов’язаних як із здоров’ям та безпекою, так і з соціальними нормами  – допоможуть такі рекомендації:

• Прописати кілька основних правил, які обов’язково повинні виконувати всі члени сім’ї. Так приклад батьків стане додатковою мотивацією для дітей. Правил не повинно бути надто багато, і вони мають бути такими, щоб їх справді можна було послідовно дотримуватися.
• Обговорювати нові правила в сімейному колі. При цьому важливо зберігати спокій і вміти прислухатися до думки кожного в родині. Це буває непросто зробити, тому кількість нових правил має бути обмежена двома-трьома.
• Вести щоденник позитивних змін, у якому записувати, які слушні й корисні правила запровадила сім’я і що змінюється на краще, коли ці правила виконуються. Це важливо, бо дуже часто люди не помічають повсякденних позитивних речей, вважаючи їх за щось само собою зрозуміле, а одразу звертають увагу тільки на негативні явища.
• Запровадити чіткий розпорядок дня, який полегшить дитині сприйняття правил. Наприклад, у ті дні, коли дитина залишається вдома, розпорядок має бути максимально наближений до того, що прийнятий у садочку. Якщо вдома в дитини виникають труднощі з денним сном, можна запропонувати просто полежати, або «приспати» улюблену іграшку.

 Часто трапляється, що дитина пробує уникнути виконання тих чи інших правил за допомогою різного роду маніпуляцій, характерні приклади яких такі:

• «Істерика»: у відповідь на вимогу або заборону батьків дитина кричить, плаче, тупає ногами, лягає на підлогу й іншими демонстративними способами виявляє свій протест. Для початку слід переконатися, чи це справді маніпуляція, а не реакція на стрес (дитину щось болить; є якась мета, якої вона хоче досягнути таким способом; є багато глядачів). Тут важливо зберегти контроль над ситуацією, хоч це й непросто. З одного боку, не можна принижувати, ображати дитину,  але з іншого, не треба йти в неї на поводу, «аби тільки заспокоїлася». Пропоную п’ять кроків для подолання істерики:
• Максимально обмежити вплив сторонніх осіб, як «порадників», так і просто глядачів
• Старатися зберігати внутрішній спокій і рівновагу, не підключатися до істерики.
• Не слід у стресовій ситуації, під впливом істерики, дозволяти дитині те, що зазвичай заборонене: можна з розумінням і співчуттям поставитись до переживань дитини, але це не означає, що треба порушувати правила. Варто так і сказати: «Я розумію як тобі хочеться подивитися ще один мультфільм, але ми з тобою домовились про один і твій час вже минув» (про часові рамки див. статтю «Вчимо дитину слідкувати з часом самостійно»).
• Можна запитати дитину: «Допомогти тобі заспокоїтися?» При ствердній відповіді її можна обняти, приголубити, «поділитися» своїм спокоєм, або подарувати «чарівний» поцілунок. Якщо ж дитина уникає такого контакту – старайтесь перечекати, доки вона заспокоїться сама. Очікуючи, бажано вийти в сусіднє приміщення. Тут важливий момент – це те, що дитина сама повинна зробити вибір і взяти на себе відповідальність за свою подальшу поведінку.
• Тільки після того, як ви переконалися, що дитина заспокоїлася, можна провести з нею «профілактичну бесіду». Під час бесіди варто використовувати «я-конструкції» і говорити насамперед про свої почуття (наприклад, замість заявляти: «Ти погана, неслухняна дитина», краще буде висловити власні емоції: «Мені прикро і неприємно, коли ти так поводишся»). При цьому треба зберігати спокійну інтонацію і не принижувати дитину.

• «Мамо, купи!!!» Один з характерних різновидів дитячої істерики можна спостерігати в супермаркетах, крамницях із солодощами, іграшками тощо. Тому, якщо ви берете дитину з собою за покупками, варто наперед домовитися про те, що ви будете купувати. Наприклад, можна залучити дитину до складання списку покупок і разом вирішувати, що саме потрібне вдома. При цьому слід з повною серйозністю віднестися до пропозицій дитини: спілкуватися на рівних, обговорювати можливі варіанти, обґрунтовувати відмову і т. п. До речі, така традиція виховуватиме в дитини  самостійність та відповідальність і сформує корисні навички для майбутнього.

• «Шантаж»: Трапляється, що у відповідь на вимоги батьків дитина починає висувати «зустрічні вимоги», торгуватися, погрожувати невиконанням тих чи інших обов’язків абощо. До такої поведінки дитину подекуди підштовхують самі ж батьки, коли вони, мотивуючи дитину до «нецікавого» і «примусового», обіцяють їй щось взамін (цукерку, іграшку абощо). Часто на першій же консультації я чую, як батьки звертаються до дитини: «От ти посидиш у тьоті чемненько і мама купить тобі „кіндер”». З віком такі діти привчаються торгуватися, встановлюючи все вищі і вищі «тарифи» за виконання того, що мало б бути за правило. Слід зауважити, що виховуючи дитину таким чином, ми не вчимо її підприємливості. Скорше навпаки, бо відповідальності на себе дитина не бере. Крім того, з таким підходом неможливо виховати доброту й емпатію. Дитину хвилюватимуть виключно меркантильні інтереси. Припинити торг можна, помінявши ролі: ви не покупець, а ваша дитина не може надавати вам «платні» послуги. Треба, щоб дитина відчула, зрозуміла, що таке особиста відповідальність, і прийняла її: делегуйте їй ті домашні обов’язки, які їй уже під силу виконувати. Це все досить кропітка робота, яка потребує часу, терпіння і послідовності, але результати вас обов’язково порадують.

                                                                           Скакун Н., практичний психолог

19 жовтня 2016 року на базі Петрівського НВО відбулося засідання "Школи практичних психологів" (керівник Гришаєва О.В.) на тему: «Використання традиційних та специфічних прийомів комунікації  під час вирішення конфліктних ситуацій  в освітньому просторі». На занятті було вдало поєднано теоретичний матеріал з практичним. Слухачі мали змогу  на практиці, за допомогою схеми Я-висловлювання, вирішити конфліктну ситуацію з власного досвіду. Також Олена Василівна  запропонувала  приклад  конфлікту з шкільного життя, а учасники засідання  з використанням провокативної терапії спробували знайти шляхи його  вирішення.

Тематичний апперцептивний тест (ТАТ)

Розкриває  особливості вивчення суїцидальних тенденцій підлітків

http://dspace.udpu.org.ua:8080/jspui/bitstream/6789/171/1/%D0%94%D1%96%D0%B0%D0%B3%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%83%D1%97%D1%86%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D0%B9%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BA%D1%96%D0%B2.pdf 

Цікаві факти!

 Психологію можна віднести до одної з найцікавіших наук. Якщо Вам все ж хочеться дізнатися більше, то цікаві факти про психологію Вам допоможуть.

 #1: Мозкова діяльність продовжується навіть тоді, коли ми відпочиваємо. У цей момент відбувається фільтрація того, що дійсно потрібно відкласти в пам'яті, а що прибрати «про запас». Прокинувшись вранці ви ніколи не забудете те, що дійсно важливо для вас, але і не згадайте того, на чому не зупинили свою увагу вчора. 

#2: Людина відчуває себе більш успішною та щасливим тільки тоді, коли її мозок чимось зайнятий. Більш того, сіра речовина не цікавить монотонна робота – мова йде як раз про постійну метушню концентрації та перемикання з однієї роботи на іншу. Тільки в такі моменти людина відчуває себе щасливою.

#4: Дослідники довели, що якщо в юності людина вміла відмовлятися від того, чого сильно бажала, їй даються життєві випробування простіше та з мінімальними втратами. 

#5: Для того, щоб до чогось звикнути необхідно трохи більше 2-х місяців, а точніше – 66 днів. Саме такий період знадобиться людині для того, щоб сформувати та довести до автоматизму будь-яку дію. Наприклад, якщо ви хочете перейти на правильне харчування, то вам може знадобитися трохи менше – приблизно 55 днів. А ось до спорту доведеться звикати довше – до 75 днів.

#6: Якщо ви думаєте, що можете мати безмежну кількість друзів, ви глибоко помиляєтеся. Виявляється, що людина за все своє життя може дружити до 150 разів. 

 #10: Кращим засобом від турбот, тривожності і стресу є читання. Це заняття надає більш швидкий ефект на організм. Дивно, але цей спосіб багато краще прийому алкоголю, набагато ефективніше прогулянкам, чаювання або прослуховування музики. 

#11: У психології є принцип: чим більше очікувань з приводу якоїсь події, тим вище ймовірність нищівної розчарування. Більше чекаєш – менше отримуєш, менше чекаєш – більше отримуєш. 

#12: Більшість людей в незнайомому місці тримається праворуч. Якщо ви не хочете бути в натовпі або простояти довго в черзі, то знаючи цей факт, сміливо йдіть ліворуч або займайте чергу, яка лівіше. 

#13: Згідно спостереженням експертів, люди з блакитними очима можуть закохатися всього за кілька хвилин, а люди з карими очима можуть одночасно любити двох. Щоб закохалися зеленооким, необхідно багато часу, іноді на це йдуть роки. Люди з усіма іншими кольорами можуть закохатися всього за годину.

 #14: Цікаво те, що хороші оцінки людина запам'ятовує у багато разів краще, ніж погані. З імовірністю 89% люди згадають позначку «5» і лише 29% – оцінку «3». Як наслідок, здається, що оцінка була вище, ніж насправді. 

#15: Цікаво, що судді в спорті карають частіше ті команди, форма яких чорного кольору. Це підтверджує статистика, яку ведуть НХЛ, ФІФА. 

#17: Цілу сферу психологічних факторів та прийомів використовують на собі магазини. Наприклад, повторювані товари на касі, акції та спеціальні цінники різних кольорів. Якщо на ціннику написати замість «Носки – 2 грн.» – «АКЦІЯ! 5 пар носків – 10 грн.» продажі можна збільшити рівно наполовину.. 

 #21: Ті, хто спить 6-7 годин, менше схильні до ризику передчасної смерті, ніж ті, хто спить по 8 годин. Варто відмітити, що ті, хто спить менше 5 годин – в три рази частіше страждають психічними розладами, ніж ті, хто спить по 8-9 годин. 

#22: Немає для людини кращого слова, ніж її ім'я. Перше, що треба запам'ятовувати при знайомстві – ім'я. Не посаду, не професію, а ім'я. Це основне правило встановлення хороших відносин. #23: Щоб швидко заснути треба лягти на спину, витягнутися та розслабити все тіло. Закрити очі і під закритими повіками закотити зіниці вгору. Це нормальний стан очей під час сну. Прийнявши це положення, людина засинає швидко, легко та глибоко.

 #24: Психологи визначили, що жінці достатньо всього 45 секунд для того, щоб оцінити незнайомого чоловіка. З них 10 секунд вона будує загальне враження про фігуру, 8 секунд оцінює очі, 7 секунд дивиться на волосся, 10 секунд на губи та підборіддя, 5 секунд – на плечі. А останні 5 дивиться на обручку, якщо вона є. 

#25: Знання психології робить життя простішим, через врахування можливих реакцій оточуючих людей, а застосування практичної психології покращує взаєморозуміння, і допомагає вирішувати конфлікти вчасно.

32: Якщо людина намагається щось пригадати, але при цьому продовжує дивитися вам в очі, будьте упевнені, вас обманюють. 

#33: Жінки відчувають себе коханим, спілкуючись віч-на-віч зі своїм партнером, чоловіки, навпаки, відчувають емоційну близькість у спілкуванні, коли вони працюють, грають, або розмовляють, сидячи поруч з партнеркою
#44: Дитина починає сприймати своє окреме «Я» тільки після двох років народження, а до цього він відчуває себе одним цілим з усім навколишнім світом. Так, як ми з Вами вважаємо свою руку, ногу «собою», так і малюк вважає весь навколишній світ частиною себе. 

#45: 90% всіх захворювань несуть в собі психологічний характер, а остаточно вилікуваною людина може бути тільки при відновленні свого душевної рівноваги.
#46: Доведено, що дитина, позбавлена на тривалий час фізичного контакту з людьми, деградує і може загинути. У слідстві з цим, відсутність фізичних емоційних зв'язків може бути фатальною для людини. Це у своєму роді сенсорний голод, який необхідно стимулювати в житті людини. 

#47: Спостереження психологів показують, що при особистих контактах співрозмовники не здатні дивитися один на одного постійно, а лише не більше 60% загального часу. Однак час зорового контакту може виходити за ці межі у двох випадках: у закоханих та у агресивно налаштованих людей. Тому якщо малознайомий чоловік довго і пильно дивиться на вас, найчастіше це говорить про приховану агресію. :)) 

#48: Тривалість візуального контакту залежить від відстані між співрозмовниками. Чим більше відстань, тим більш тривалі контакти очей можливі між ними. Тому спілкування буде більш ефективним, якщо партнери сидять по різні боки столу – в цьому разі збільшення відстані між ними буде компенсуватися збільшенням тривалості контакту очей. 

#49: Жінки довше дивляться на тих, хто їм симпатичний, а чоловіки – на тих, хто симпатизує їм. Як показують спостереження, жінки частіше за чоловіків використовують прямий погляд, а тому вони менш схильні сприймати пильний погляд як загрозу. 

#50: Не слід думати, що прямий погляд є ознакою чесності і відкритості. Людина, що вміє брехати, може фіксувати погляд на очах співрозмовника, а також контролювати свої руки, не дозволяючи їм наближатися до свого обличчя.

 

Детальніше: http://senfil.net/index.php?newsid=75

 

 

1. Намагаєтесь якомога рідше вживати слово «НІ». Говоріть тільки тоді, коли це дійсно необхідно (дитина схопила ніж, підійшла на прогулянці до відкритого каналізаційного люка), тобто коли це щось таке, що може зашкодити здоров’ю її або оточуючих її людей.

Коли Ви багато чого дозволяєте робити, дитина менше разів вступає в протест (адже пізнавати світ – це одна з її основних потреб), а отже і більшості істерик можна уникнути.  «Ні» повинно бути мало, але воно бути повинно!!! Потрібно завжди пам’ятати, що відмовляти дитині в чомусь – цілком нормально. Як і те, що дитина може обурюватися через це. Але якщо вже Ви дитину в чомусь обмежуєте і вона починає висловлювати яскравий протест, важливо не поступатися,оскільки така манера поведінки може закріпитися – як тільки дитина зрозуміє, що так вона зможе домагатися того, що хоче, це буде ведучий механізм взаємодії з вами, а надалі і з оточуючими в дорослому житті.

2. Якщо бачите що пахне «смаженим» – спробуйте підключити почуття гумору. І навіть простеньке смішне завдання може допомогти втомленому малюкові дійти до потрібного місця. Наприклад, стояти з висунутим язиком, поки червоний на світлофорі не зміниться зеленим. Чи позмагатися, хто придумає смішнішу пантоміму. Тут на скільки Вас занесе Ваша ж фантазія!

3. Якщо дитина втомилась від того, що довго чекає на щось (наприклад, обід) і ви відчуваєте, що поганий настрій “не за горами” – залучіть її до підготовки – нехай спробує їжу на сіль чи перемішає салат.

4. Ніколи не висміюйте, не принижуйте і не ображайте дитину. Якщо, вона вчинила який-небуть негарний, з Вашої точки зору, вчинок – обов’язково скажіть їй про це. Але не акцентуйте увагу на особистості, а говоріть саме про дії. Тобто не “ти поганий”, а “ти вчинив не правильно”.

5. Для дітей також важливим є можливість вибору. Часто істерики є наслідком того, що батьки заважають дитині ставати самостійною. Вона намагається все робити по-своєму. У таких випадках необхідно, щоб у дитини обов’язково були сфери, в яких тільки вона вирішує, як має бути або вона сама вибирає із запропонованих альтернатив.

6. Частою причиною істерик буває невизначеність. Особливо в кризові періодидитина потребує стабільності як ніколи. І коли батьки намагаються надати їй безмежне право вибору, дитина може губитись. Тому постійні переговори з дитиною не бажані і скрізь треба знати міру. Якщо Ви бачите, що дитина «губиться» в різноманітних варіантах, не знає чого хоче, не може визначитись – зробіть вибір замість неї, навіть, якщо вона противиться, насправді вона цього потребує.

7. Для профілактики дитячих примх та істерик велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною. Якщо, дорослі виховують по-різному, дитина вчиться маніпулювати і шляхом інтриг досягати свого.

8. Якщо яка-небудь неприпустима дія дитини була помічена вперше, то краще проігнорувати, ніж звернути увагу і тим самим підкріпити.

9. Якщо не хочете наразитися на істерику, ніколи різко не переривайте занять дитини, навіть, якщо вони здаються Вам безглуздими і неправильними. Для перемикання уваги малюка потрібний певний час.

10. Іноді роздратування у дітей накопичується, коли довго щось не виходить. Слідкуйте за тим, як дитина справляється з новим для себе завданням, адже на перших порах не завжди вона зможе зробити це самостійно (запустити нову машинку, піднятися сходами на гору, переступити через струмочок). У таких випадках потрібно зробити це разом з нею (ОБОВ’ЯЗКОВО спитавши чи треба їй допомога – це вже розуміють 1,5 річні діти), щоб вона перевірила свої сили і повірила в них.

11. Намагайтесь якомога менше порушувати режим дня (особливо в кризові періоди), оскільки нестабільність може запустити істерику!

12. Для дитини дуже важливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорення батьками того, що хоче дитина (наприклад, “Я почула і зрозуміла, що ти хочеш на майданчик, але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…”) зводить нанівець внутрішнє напруження. Інколи малюкові просто хочеться знати, що його почули і зрозуміли.

Анна Луньова
Дитячий практичний психолог